Галерея Академії (Венеція): відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Ehlla (обговорення | внесок) |
Ehlla (обговорення | внесок) |
||
Рядок 130: | Рядок 130: | ||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{reflist}} |
{{reflist}} |
||
== Посилання == |
== Посилання == |
Версія за 11:00, 10 березня 2021
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (грудень 2010) |
Галерея Академії (Венеція) (італ. Gallerie dell'Accademia) — знаменитий італійський державний музей та картинна галерея .
Історія
Заснування
![](https://cdn.statically.io/img/upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c6/Accademia_-_Madonna_in_trono_con_il_Bambino_tra_i_santi_Anna%2C_Gioachino%2C_Ludovico_da_Tolosa%2C_Antoinio_da_Padova%2C_Francesco_et_Bernardino_da_Siena_-_Alvise_Vivarini_Cat607.jpg/200px-thumbnail.jpg)
Художні традиції у Венеції сформувалися давно і мали декілька значних змін включно до 15 століття (від Візантії, Риму, Флоренції). Але згодом вони стали настільки самодостатніми, що самі почали впливати на власних і закордонних художників. Венеціанська школа живопису стала одним з провідних художніх центрів Італії і світу у 16-18 століттях.
Однак художня академія в місті заснована лише у 1750 році, відносно пізно в порівнянні з академією братів Каррачі в місті Болонья (кінець 16 ст.), і лише на сім років раніше Академії в Петербурзі.
Сенат Венеції видав наказ про створення водночас і Галереї художньої Академії, а її колекції живопису стали зразками для навчання. Першим директором Галереї і президентом Академії призначили П'єтро Едвардса.
П'єтро Едвардс
![](https://cdn.statically.io/img/upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c3/Accademia_-_Madonna_col_Bambino_in_trono_e_santi_-_Cima_da_Conegliano_Cat.36.jpg/200px-Accademia_-_Madonna_col_Bambino_in_trono_e_santi_-_Cima_da_Conegliano_Cat.36.jpg)
![](https://cdn.statically.io/img/upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/79/Accademia_-_Incredulit%C3%A0_di_san_Tommaso_col_vescovo_Magno_-_Cima_da_conegliano.jpg/200px-Accademia_-_Incredulit%C3%A0_di_san_Tommaso_col_vescovo_Magno_-_Cima_da_conegliano.jpg)
П'єтро Едвардс, що посів місце президента Академії[10] , став надзвичайно вдалим вибором Сенату Венеції. Енергійна і працьовита особа, він багато зробив і для Акамемії, і для Галереї, і для збереження венеціанського живопису в вологому кліматі міста. Так Едвардс подав у Сенат проект створення реставраційних майстерень у 1777 році, а через рік вони вже запрацювали[11].
Вагому роль П'єтро Едвардс зіграв в перешкоді грабіжницьких вивозів мистецьких скарбів Венеції в Париж під час падіння Венеціанської республіки і захоплення Венеції військами Наполеона Бонапарта. Окупаційна французька влада зачинила багато монастирів і церков Венеції. Розпочався масовий розпродаж картин і витворів мистецтва з релігійних установ. П'єтро Едвардс, так як і державний діяч Теодоро Коррер, рятував, купував і переховував значні мистецькі твори, рятуючи їх для Венеції та Італії. Частково цьому сприяла і окупаційна французька влада.
Приміщення галереї
Почалася реорганізація самої Академії. Їй віддали приміщення релігійного Братства Милосердя (Санта Марія делла Харіта), засноване ще у 1260 р., будівлі монастиря (арх. Палладіо), що згоріли в 17 ст. і були відбудовані заново[12]. Реконструкцію закінчили лише у 1811 р. Галерею відчинили для відвідувачів 10 серпня 1817 року.
Формування колекцій
![](https://cdn.statically.io/img/upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e6/Giovanni_bellini%2C_madonna_contarini.jpg/200px-Giovanni_bellini%2C_madonna_contarini.jpg)
Твори мистецтва століттями вивозили з Венеції. Картини Тиціана, Лоренцо Лотто, Веронезе, Тінторетто продавали як і уславлені вироби скла Мурано (венеціанське скло), мереживо Бурано, книги венеціанських друкарень тощо. Але Венеція мало страждала через продажі, бо довго і сама була войовничою і торгівельною імперією, незважаючи на фальшиво-республіканські форми владних структур. До міста масово звозили коштовні східні тканини, килими, скульптури. Тут роками працювали власні і закордонні майстри — греки, німці, французи.
Венеціанські монастирі і церкви століттями накопичували зразки живопису, скульптури, ювелірних виробів. Частково врятовані, вони і перейдуть в збірки Галереї Академії, Музею Коррер, вельможної приватної збірки. З роками приватні збірки знову перейдуть в музейні заклади Венеції. У 1822 р. колекція Боссі дасть Галереї малюнки Леонардо да Вінчі [Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, C. 12.] По заповіту сюди перейшли збірки родин Молін (1816 р.), Контаріні (1838 р.), Хеллман (1850 р.). Колекцію Манфрін Галерея просто придбала сама [Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, С. 12.] Однак у 1850 р. російський цар Микола І перекупив збірку родини Барбаріго, що дала Імператорському Ермітажу майже всі його теперішні шедеври Тиціана. Але Галереї вже було що показувати і без збірки Барбаріго.
По іншому склалась доля вівтаря «Ассунта», створеного свого часу Тиціаном. Картину вдалося врятувати з храму і передати до Галереї, де вона зберігалась з її початкового періоду до 1923 року[13]. Лише після цього вівтарну картину повернули до церкви Фрарі, для котрої вона і була створена. Але навіть таке рішення важко визнати правильним, бо в церкві не було і немає відповідних музею умов зберігання[14]. Можливість створити копію і передати саме копію у церкву Фрарі була проїгнорована.
Приміщення Галереї не були настільки великими, щоб вмістити всі звезені туди вівтарі і картини. Частину картин передали у Рим, а частину у Мілан (Пінакотека Брера). Серед важливих надходжень початку 19 століття — картина «Багатій і бідний Лазар» Боніфачо де Пітаті (1483—1557)[15]. Первісна галерея відкрила для відвідин всього п'ять залів[16].
Справи президента академії П'єтро Едвардса продовжили наступні директори — Д, Канталамесса, Д. Фоголарі[17]. Нині це не одна, а декілька галерей.
Шедеври галереї
![](https://cdn.statically.io/img/upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/cc/Michele_Marieschi_004.jpg/200px-Michele_Marieschi_004.jpg)
![](https://cdn.statically.io/img/upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/72/Michele_Marieschi_005.jpg/200px-Michele_Marieschi_005.jpg)
Художня вартість збірки надзвичайна, незважаючи на відсутність багатьох картин іноземних майстрів. В цьому характерна особливість збірки, не схожої на картинні галереї Флоренції, Риму, Мілану, Берліну, Мадриду, Лондона.
На відміну від Музею Коррер, Галерея має значні твори майже всіх відомих майстрів Венеції, часто не по одному зразку. Тут є
- Альвізе Віваріні
- Андреа Мантенья
- П'єро делла Франческа
- Джованні Белліні
- Чіма да Конельяно
- Джорджоне
- Тиціан
- Веронезе
- Тінторетто
- Лоренцо Лотто
- Джордано Лука
- Доменіко Фетті
- Розальба Кар'єра
- Вітторе Карпаччо
- Джузеппе Баццані
- Вітторе Гісланді та інші.
Малюнки в збірці галереї художньої академії
-
Себастьяно Річчі. «Штудія голови старого», аркуш з альбома
-
Леонардо да Вінчі. «Фігури танцівниць», бл 1515 р.
-
Джованні Амброджо Фіджині. «Штудія чоловічої фігури». 1586 р.
-
Леонардо да Вінчі. Штудія до голови мадонни
Портретний жанр
-
Якопо Тінторетто. «Портрет прокуратора Якопо Соранцо », бл. 1550 р.
-
Тібеіо Тінеллі. «Луїджі Молін», перша третина 17 ст.
-
Лоренцо Лотто. «Портрет невідомого», бл. 1527 р.
-
Якопо Пальма старший. «Невідома білявка з Венеції», надотавана
-
Бернардо Строцці. «Дож Франческо Еріцццо»
-
Бернардо Строцці. «Джованні Грімані»
Обрані твори (галерея)
-
Карло Крівеллі. Поліптих з катедрального собору Камеріно.
-
Андреа ді Мурано. Центральна частина поліптиха зі святими і донаторами, бл. 1475 р.
-
Марко Базаїті. «Моління про чашу»
-
Якопо Белліні. «Голгофа»
-
Чіма да Конельяно. «Оплакування Христа»
-
Себастьяно дель Пьомбо. «Св. Вартоломей та св. Себастьян»
-
Якопо Пальма молодший. «Повернення блудного сина», до 1600 р.
-
Якопо Пальма молодший. «Св. Яків малий»
-
Лука Джордано. «Христа знімають з хреста»
-
П'єр Франческо Мола. Флегматик (алегорія темперамента людини), середина 17 ст.
-
Невідомий караваджист. «Гра в шахи». до 1620 р.
-
Себастьяно Маццоні. «Благовіщення», 1650 р.
-
Ніколас ван Верендаль. «Марнота марнот». 1679 р.
-
Еварісто Баскеніс. «Натюрморт з кабінетцем і музичними інструментами», до 1677 р.
-
Бернардо Строцці. «Бенкет в домі Симона фарісея»
-
Йоган Лісс. « Батьки оплакують смерть Авеля»
-
Розальба Кар'єра. «Автопортрет», бл. 1746 р.
Див. також
Примітки
- ↑ а б https://www.gallerieaccademia.it/en/museum-complex
- ↑ а б в г Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
- ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2024.
- ↑ ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2019.
- ↑ а б в dati.beniculturali.it — 2014.
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2020.
- ↑ ISTAT ISTAT 2015 survey on museums and similar institutions — 2017.
- ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2023.
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 13
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 13
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12
- ↑ Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 13
Посилання
Джерела
- Никитюк О. Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979
|
|