Османський напад на Балеарські острови (1558)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 00:36, 5 березня 2021, створена Dmytro Tarnavsky (обговорення | внесок) (Кріейшн)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Османський напад на Балеарські острови  — рейд, здійснений флотилією Османської імперії на чолі з адміралами Піяле-пашою та Тургут-реїсом на іспанські укріплення та поселення на острові Менорка Балеарського архіпелагу в 1558 р., що входила до скдаду Габсбургської імперії.

Передумови

Лист короля Франції Генріха II до Сулеймана Пишного від 22 лютого 1557 року.

Османи вже багато разів нападавали на Балеарські острови раніше, як під час османського нападу на Балеарські острови в 1501 році. Згодом відбулись напади і пограбування Полленси (в 1531 і 1550 рр.), Мао (в 1535 р.), Алькудії (1551 р.), Вальдемоси (1552 р.), Андраткса (1553 р.) та Сольєра (1561 р.)[1][2].

Ще в 1528 році був укладений скандальний для Європи союз між французьким королем Франциском I і османським султаном Сулейманом Пишним. Францію і Османську імперію обєднував їх спільний інтерес у боротьбі з імперією Карла V Габсбурга. Альянс полягав у тому, що турки надавали французам фінансову підтримку та координували з ними свої бойові дії проти Габсбургів. Цей «святотатственний альянс Лілії з Півмісяцем» спричинив скандал у християнській Європі, де ще панували ідеї спільних «хрестових походів» проти «невірних» турків, й тому зрідка афішувався, хоча реально мав силу до самого вторгнення Наполеона до Єгипту (1798)[3][4]. Французько-османський військовий союз досяг свого піку приблизно в 1553 р., під час правління Франції Генріха II і його конфлікту з Габсбургами в італійській війні 1551—1559 рр.[5][6].

30 грудня 1557 р. Генріх II написав листа Сулейману з проханням про позику коштів, калійної селітри та 150 галер. Завдяки роботі посла Жана Кавенака де ла Вінья, прохання Генріха II було задоволено і в 1558 році османського флот було відправлено на допомогу Франції.[7]

Османська армада покинула Константинополь у квітні 1558 року. 13 червня 1558 р. Спочатку османський флот напав на південну Італію, однак не досягнув якихось помітних успіхів, крім пограбування Сорренто, що відносилось до володінь Іспанії на півдні Італії, де османи захопили 3000 полонених[8].

Рейд

У липні османський флот почав напади на Балеарські острови[9]. Османські сили складалися з 15 000 військ на 150 військових кораблях. Після того, як османський напад на Мао було відбито, турки напали на цитадель Сьюдадела на Менорці, гарнізон якої складав лише 40 солдат[10].

Порт Сьюдадела .

З 9 липня 1558 р. османи під керівництвом Піяле-паші та Тургут-реїса розпочали восьмиденну облогу. Після восьми днів облоги цитадель міста впала, саме місто було спустошено, а усе населення поневолене[10] Усі 3 099 жителів Сьюдаделли, що пережили облогу, разом з людьми з навколишніх сіл були продані в рабство. Загалом на константинопольських ринках невільників було продано 3 452 місцевих жителів.[11]

Наслідки

Як пізніший наслідок франко-османського вторгнення на Корсику 1553 року, той самий османський флот затримався приєднатися до французького флоту на Корсиці поблизу Бастії, можливо, через невиконання капітаном Драгутом наказів Сулеймана. Сулейман вибачився за цей епізод у своєму листі до Генріха наприкінці 1558 р.[12][13]

Хоча інтенсивність османських нападів зменшились після битви при Лепанто в 1571 році, вони, тим не менш, тривали до XVII століття[1][2].

Увічнення пам'яті

В XIX столітті на Площі Народжених (Plaza d'es Born) в Сьюдаделлі був встановлений обеліск для увічнення пам'яті про цей напад із таким написом: Щороку 9 липня в Сьюдаделлі відзначають «l'Any de sa Desgràcia», або «Рік катастрофи» на згадку про жертв цих подій.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Pitcher, D.E., An Historical Geography of the Ottoman Empire (Leiden, 1972), p.99.
  2. ↑ а б Lee, Phil, The rough guide to Mallorca & Menorca (New York, 2004), p. 275.
  3. ↑ Kann, Robert A. (November 26, 1980). A History of the Habsburg Empire, 1526—1918. University of California Press. ISBN 9780520042063
  4. ↑ Miller, William (January 4, 1923). «The Ottoman Empire and its successors, 1801-1922. Being a rev. and enl. ed. of The Ottoman Empire, 1801-1913». Cambridge: The University Press
  5. ↑ Dimmock, Matthew; Dimmock, Professor of Early Modern Studies Matthew (January 4, 2005). New Turkes: Dramatizing Islam and the Ottomans in Early Modern England. Ashgate. ISBN 9780754650225.
  6. ↑ R.C. Spooner, «The Habsburg-Valois Struggle» in G.R. Elton, ed. The New Cambridge modern history: — v.2 The Reformation, 1520—1559 (2nd ed. 1990) pp 377—400, online
  7. ↑ Setton, Kenneth M., The Papacy and the Levant (1204—1571) (Philadelphia, 1984), p. 698 ff
  8. ↑ Setton p.698 ff.
  9. ↑ «In 1558, after the battle of St. Quentin, Souleiman I, the old ally of Francis I, had made a diversion useful to France by sending his fleet against Italy and the Balearic Isles, which it ravaged.»: Duruy, Victor, History of modern times: from the fall of Constantinople to the French revolution (New York, 1894), p.237.
  10. ↑ а б «In the middle soars an obelisk commemorating the futile defense against the Turks in 1558, a brutal episode that was actually something of an accident. The Ottomans had dispatched 15,000 soldiers and 150 warships west to assist their French allied against the Habsburg»: Lee, p. 171 ff.
  11. ↑ Carr, Matthew, Blood and Faith: the Purging of Muslim Spain (Leiden, 1968), p. 120.
  12. ↑ Setton p. 696 ff.
  13. ↑ Setton p. 700 ff.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Османський_напад_на_Балеарські_острови_(1558)&oldid=30923576