Жнибороди

 У південно-східній частині Бучацького району, неподалік гирла Стрипи, розташоване село Жнибороди. Територія сільради — 13,15 квадратного кілометра. В селі налічується 172 двори, мешкає — 734 особи. 

 Перша писемна згадка про село з’являється 3 лютого 1436 роком як Незброди. Теодорик із Бучача, дідич Язловця, в той рік зробив запис про вивінування села з усіма його землями, лісами, ставками костелу в Язловці. Територія села на той час становила 7,61 квадратного кілометра, якої в посіданні селян було 50 відсотків. Шематизм за 1841 р. подає, що вірних української католицької церкви є 155 душ (третина громади) й вони мають свою церкву св. Михаїла. Селяни в той час залежали від фільварку, власниками якого було латинське духовенство. 

 Хоча перша писемна згадка про село з'явилася тільки в другій чверті XV ст., теперішня територія села була заселена ще в глибоку давнину (ХІІ—ХІ тис. до н.е.), про що свідчать знайдені на його околиці сліди культури Ноа, а з пізніших часів - залишки трипільської культури (VI—III тис. до н.е.). Біля гирла річки Рудки в 20-х роках ХІХ ст. були виявлені кремінні знаряддя та уламки кісток мамонта. В урочищі Вірлиска досліджено курганні могильники часів Київської Русі, в яких знайдено предмети похоронного обряду. Залишки курганів ще можуть зацікавити археологів, бо, за свідченнями одного з моїх односельців, пасучи корову і граючись на тому місці, діти провалилися в яму, що нагадувала тунель, засипаний глиною. 

 Цікавою є будівля церкви св. Михаїла. До цього часу вважалося, що вона була побудована десь у середині ХІХ ст., однак останні дані можуть відсунути цю дату в давніші часи.

 Підставою для датування цієї споруди можуть бути різьблені камені порталу. Аналогічні за розмірами, технікою різьблення, сюжетом та способом розміщення камені є в замку в сусідньому Язловці, саме в тій його частині, яка датується 1550 — 1560 рр., також у вірменській церкві у Язловці (1551 р.), у костелах в Язловці (1589 — 1590 рр.) та в Бережанах (1600 р.). 

 Співставляючи ці відомості, можна прийти до висновку, що її спорудження в часи захоплення Юрія Язловецького кальвінізмом малоймовірне; скоріше його можна датувати тим же часом, що й костел у Язловці.

 На дзвіниці церкви св. Михаїла сьогодні є два дзвони. Вони є досить давні і для Бучаччини доволі рідкісні, бо пережили реквізиції періоду двох світових війн. На меншому немає жодних написів, тому встановити час його виготовлення важко. Більший дзвін має напис кириличним уставом: "Року Божого АΨNS"(1756), також на ньому вигравірувано напис латиною "G ZNIBRODY"(ґміна Жнибороди). Перший напис вказує на рік виготовлення дзвону. Щодо того, де, в якому місті і яким майстром він був відлитий, сказати важко. Видно, що він був відлитий не за спеціальним замовленням (тоді на ньому були б зроблені написи — назва села і храму). Відомо, що багато тогочасних львівських майстрів-ливарників відливали дзвони і їздили з ними на ярмарки та базари, щоб продати їх. Що ж до наступного напису (латиною), то зроблено його пізніше, мабуть, у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. 

 На основі цих даних можна припустити, що церква в Жнибородах була споруджена набагато раніше, ніж дотепер вважалося, а чи була перебудована і при цьому були використані камінь та плити порталу старої забудови.

 У 1989 році церковні дзвони знову закликали вірних на молитву до храму Спочатку він був у користуванні православної громади. Потім, з деякими непорозуміннями поміж громадами церков, почалися почергові відправи, які тривали до кінця 1999 року. Поміж тим православна громада з 1995 року вела будівництво храму Вознесіння Господнього, який було освячено в 2000 році. 

 До 1945 року село вважалася польським через переважну більшість людей, які в ньому проживали. У 1944-46 рр. внаслідок переселення поляки виїхали на свою батьківщину, а в село приїхали українці з Посади-Риботицької Перемишльського повіту та інших сіл Лемківщини. У селі з попередніх мешканців залишилось тільки кілька сімей корінних мешканців. Тому історію села слід розглядати, власне, як історію двох сіл — самих Жнибородів та Посади Риботицької. 

 Радянська влада дуже "гостинно" зустріла переселенців. Відібравши майже весь господарський інвентар для обробітку землі, "запросила" селян у колгосп. Вибору не було: або вступаєш у колгосп, або тебе відправлять якщо не в Сибір, то в інше, не менш "привабливе" місце. З 1947 по 1990 рік Жнибороди були об'єднані в різні колгоспи із сусідніми Берем'янами та Дулібами. 1990 року жниборідчани утворили свій колгосп, пізніше переоформлений у селянську спілку, ПАП. Сьогодні діє ПП "Жнибороди", яке очолює Микола Харевич. 

 З кінця 40-х . до 1959 року діяла Жниборідська сільська рада. Потім село було приєднане до Берем'янської, пізніше — до Дулібівської сільських рад. 1992 року було відновлено Жниборідську сільраду, яку очолив Мар'ян Василечко. Односельці чотири рази обирали його сільським головою. В 2006 році головою села обрано Володимира Василечка. 

 За свідченнями старожилів, до війни в селі діяла чотирикласна школа з двома польськими вчителями. Та попри тиск з боку польської влади і засилля чужої культури жниборідчани-українці спілкувалися рідною мовою, хоча вона нагадувала українсько-польський суржик. Свідомі українці гуртувалися довкола греко-католицької церкви в Берем'янах. У післявоєнний час у Жнибородах почала діяти початкова школа. Багато років учителями були Марія Мартинівна Василечко, Марія Михайлівна Буракевич, Леся Любомирівна Івануць. Учні старших класів багато десятиріч торувати стежину в Берем'янську школу. І тільки 2000 року в Жнибородах відкрито восьмирічну школу. Директором школи з того часу — Тетяна Головацька.